Росіяни можуть розцінити дії США як частину ширшої стратегії з виведення американських сил із Європи та загалом послаблення блоку НАТО.
У майбутньому це дасть Росії можливість випробувати п’яту статтю на слабких прикордонних державах, як-от країни Балтії. Додаткової напруги європейцям додає й те, що такі рішення США збігаються із зусиллями Дональда Трампа завершити війну в Україні.
Це наводить на думку, що послаблення європейської безпеки може бути зумовлене тактикою Білого дому щодо поступок Росії в обмін на компроміси з боку Кремля у врегулюванні війни. Адже до початку повномасштабного вторгнення Путін ставив ультиматум США щодо виведення сил НАТО зі сходу Європи. Врешті Трамп особисто спростував це припущення у спілкуванні з журналістами.
Ніхто мене про це не просив, тому я не думаю, що нам доведеться це робити. Я б не хотів цього робити. Але це питання ніколи не виникало,
– зазначив Дональд Трамп.
США сьогодні виконують провідну роль в управлінні силами НАТО в Європі, і в разі зменшення присутності американських військ виникає ризик завдати шкоди також національній безпеці самих Штатів. Таких висновків дійшли як у Сенаті США, так і в Європейському командуванні американських збройних сил; з цієї причини там закликають залишити чисельність військ на нинішньому рівні. На думку військово-політичної еліти, це потрібно для стримування експансіоністських намірів Росії проти союзників у Європі.
Варто зауважити, що США контролюють свій власний арсенал тактичної ядерної зброї на території Європи, що є важливим елементом стримування ще від початку Холодної війни.
Франція та Велика Британія також мають ядерні боєголовки, але вони надто потужні, підпадають під визначення стратегічної зброї і не підходять для обмеженого ураження ворожих цілей у разі загрози. Західні аналітики стурбовані, що вилучення американської тактичної ядерної зброї із системи безпеки Європи створює “прогалину стримування”, яку може використати Росія завдяки власному арсеналу.
- Згідно з даними Європейського командування США, загальна кількість американських військ у Європі станом на початок 2025 року становить близько 84 тисяч військовослужбовців.
- Від початку повномасштабного російського вторгнення це число коливається від 75 до 105 тисяч американських солдатів залежно від регулярних ротацій або військових навчань.
Загалом США мають на території Європи більше 40 військових баз, які розі по всьому континенту – від Гренландії та Ісландії до Туреччини та країн Балтії.
Перебуваючи на території Європи, американські солдати не лише забезпечують оборону континенту від зовнішніх загроз, але й обмінюються досвідом, навчають союзні армії, зокрема Збройні Сили України, та керують розміщенням тактичної ядерної зброї США на території Європи.
Загалом європейські національні армії надзвичайно тісно інтегровані з американськими військами та в багатьох аспектах покладаються винятково на Штати.
Наприклад, такі складні процеси, як перевезення літаками великих вантажів або заправлення винищувачів у повітрі, сьогодні забезпечуються винятково американцями. Натепер європейці банально не мають змоги замінити США в цьому напрямку, отже, власноруч не спроможні виконати навіть прості військові завдання, впевнені деякі європейські чиновники.
Європа мусить взяти відповідальність за власну безпеку
Протягом останніх 80 років європейські армії дуже покладалися на підтримку США, тож заміна американців потребуватиме часу та мільярдів євро. Якщо гроші європейські держави й зможуть знайти, то часу у Європи немає взагалі.
Навряд чи саме зараз США підуть на повне виведення своїх військ із Європейського континенту, однак навіть суттєве зменшення їх чисельності розв’яже руки Росії. Адже, попри всі миротворчі наміри Дональда Трампа, питання врегулювання війни в Україні не зрушило з місця, отже, небезпека з боку Росії залишається і надалі.
Додатковою проблемою стало те, що Трамп послаблює саме східний фланг НАТО, де сьогодні та в найближчі роки існуватиме реальний ризик вторгнення або обмежених військових операцій із боку Росії. Подібні рішення завдають шкоди також миротворчим зусиллям самих європейців.
“Коаліція охочих” – спільні наміри європейських держав розмістити свої війська на території України для підтримки миру – ризикує зірватися через відсутність підтримки з боку американців. Наразі Європа просить США забезпечити логістику та захист повітряного простору, якщо вона розмістить свої війська на землі.
На сьогодні навіть це виглядає не дуже реалістичним, адже Білий дім намагається перекласти абсолютно всю відповідальність за безпеку України на плечі Європи.
Зустріч “Коаліції охочих” у Парижі 17 квітня 2025 року / Фото ОП
Водночас виведення американських військ із таких країн, як Польща, змушує місцеву владу замислитися щодо захисту власних кордонів, адже країна межує з Білоруссю. Поляки вже стикалися зі штучно створеною міграційною кризою, яку Кремль розгорнув через маріонеткову владу в Мінську.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск не підтримує відправлення польських військ у післявоєнну Україну, адже вони можуть знадобитися для стримування агресії або провокацій проти самої Польщі.
У цьому контексті доволі лицемірною виглядає позиція прихильників Дональда Трампа, які обмеженням американського захисту пропонують “карати” європейські країни за недостатнє фінансування військової галузі.
Трамп неодноразово заявляв, що прагне змусити європейців платити більше за власну безпеку, та називав остаточну мету у 5% від національного ВВП на оборонні витрати.
Проблема полягає в тому, що Польща – одна з небагатьох країн Європи, яка наблизилася до цього показника. Сьогодні загальні оборонні витрати Польщі становлять понад 4% ВВП. Це суперечить логіці заяв Трампа, адже, згідно з його власними вимогами, Польщу варто заохочувати, а не карати виведенням американських військ.
Витрати на оборону країн – членів НАТО у 2023 – 2024 роках / Інфографіка DW
Європа, відчуваючи реальний ризик залишитися сам на сам із зовнішньою загрозою, висуває пропозиції щодо посилення своїх оборонних спроможностей.
- Плани розробляються дуже різноманітні – від збільшення військових витрат на рівні ЄС до створення окремої від НАТО внутрішньоєвропейської армії.
- На тлі допомоги Україні Європа наростила виробництво боєприпасів, зокрема артилерійських снарядів, проте технічна відсталість у виробництві складніших систем залишається.
- Європа наразі не здатна створити винищувачі нового покоління або ракетні системи, які в сучасній війні відіграють дуже важливу роль.
Великою перевагою Європейського Союзу, як і його найбільшою вадою, є те, що це все-таки союз багатьох держав. З переваг: можна об’єднувати зусилля, розподіляти витрати та, зрештою, не залишити беззахисними навіть малі європейські країни, які через свої розміри та економічну вагу не здатні забезпечити себе всім потрібним захистом.
Основним недоліком залишається бюрократія та затягнутий процес прийняття рішень. ЄС має багато розроблених планів, заяв про наміри та інших внутрішніх документів, але реалізація всіх задуманих проєктів часто гальмується. Політичні розбіжності, суперечки щодо обсягів фінансування оборонних замовлень та внутрішній саботаж із боку деяких держав-членів здатні розтягнути весь процес на роки. У сучасних реаліях це може бути фатальним.
Зважаючи на всі проблеми, ідеєю, найбільш реальною з погляду виконання, виглядає створення спільної пан’європейської системи ППО. Європа має безліч видів систем протиповітряної оборони, але ідея полягає в тому, щоб об’єднати їх у спільний щит ППО, здатний захистити ЄС хоча б від ракетних атак.
Попри те що в разі початку реальних бойових дій системи ППО відіграють доволі другорядну роль, подібне об’єднання зусиль усередині Європи здатне підштовхнути держави-члени до глибшої взаємодії в інших галузях оборони.
Мир в Україні збільшує ризики війни для Європи?
Європейці, які сьогодні утримують східний фланг НАТО, стурбовані тим, що, попри війну Росії проти України, Кремль продовжує накопичувати сили вздовж європейських кордонів. Зокрема, великі угруповання російських сил спостерігають Фінляндія, Естонія та Польща. Сьогодні Росія вже розбудовує мережу об’єктів військової інфраструктури вздовж східного фінського кордону та має там близько 20 тисяч солдатів.
Прикордонні держави ЄС занепокоєні, що в разі завершення бойових дій в Україні звільнену живу силу Кремль зможе перекинути для провокацій проти Європи. У такому разі та ж Фінляндія зіткнеться не з кількома бригадами в прикордонній зоні, а вже з повноцінними дивізіями. Естонська розвідка відзначає здатність росіян у короткі строки формувати великі військові з’єднання, тому ставиться до майбутніх загроз украй серйозно.
В очікуванні збільшення загрози з боку Росії східні країни Європи активно зміцнюють прикордонну зону. Країни Балтії – Латвія, Литва та Естонія – уже побудували на кордоні з Росією нові оборонні споруди, зокрема мінні поля та протитанкові загородження.
Водночас Фінляндія розпочала будівництво паркану вздовж кордону з Росією. На завершення будівництва може знадобитися до кількох років, адже загальна протяжність фінсько-російського кордону становить понад 1000 кілометрів.
Польща ж пішла ще далі та розпочала будівництво проєкту “Східний щит” вартістю понад 2,5 мільярда доларів. Варшава називає це найбільшою операцією зі зміцнення східного флангу НАТО з 1945 року.
Усе, що ми робимо тут, а також будемо робити на кордоні з Білоруссю та Україною, спрямоване на стримування й відлякування ймовірного агресора, тому це дійсно інвестиція в мир. Ми витратимо на це мільярди злотих, але нині вся Європа спостерігає з великим задоволенням і підтримає ці інвестиції та нашу діяльність, якщо це буде потрібно,
– зазначив прем’єр Польщі Дональд Туск.
Схематичне зображення укріплень на польському кордоні за програмою “Східний щит” / Інфографіка Daily Mail
Однак, попри всі зусилля з будівництва оборонних споруд, однією з найбільших безпекових проблем Європи залишається її готовність воювати.
Загалом європейським країнам легко надати достатню кількість військ для захисту своїх кордонів, адже сумарно вони налічують майже 2 мільйони військовослужбовців, із яких 1,3 мільйона – з країн – членів ЄС. Втім, на практиці багато з цих військ непридатні до розгортання і ведення сучасних бойових дій через брак мотивації, навичок і технічної бази.
Американський контингент в Європі не має такої значної чисельності сил і здебільшого займається обслуговуванням військових баз США та налагодженням взаємодії з європейськими арміями. Однак сама присутність американців на території Європейського Союзу відіграє суттєву стримувальну роль. Прямого військового зіткнення з американськими військами росіяни точно не прагнуть, принаймні на цьому етапі, отже, в разі їхнього виведення в Кремля розв’язуються руки.
Москва й за наявності американців не цурається здійснювати провокації та диверсії проти країн – членів НАТО. Чого варті лише використання хімічної зброї на території Великої Британії у 2018 році або диверсія з підривом чеського складу з боєприпасами у 2014-му. У разі, якщо США зовсім залишать Європу, Кремль може розпочати повноцінну гібридну війну проти ЄС та НАТО, а подібні випадки суттєво почастішають.
Водночас наявність України в конструкції європейської оборони не збільшує, а, навпаки, зменшує ризики майбутньої війни у Європі. Так чи інакше, після будь-якої зупинки бойових дій в Україні Кремлю знадобиться час для накопичення сил та реформування власної армії. Протягом цього періоду Україна здатна передати європейцям увесь накопичений досвід в обмін на гарантії безпеки, миротворчий контингент, інвестиції у ВПК тощо.
Правильне використання українського досвіду в обороні та стримуванні Росії разом із європейським фінансуванням здатне допомогти реорганізувати всю систему безпеки Європи навіть за межами НАТО. Будь-який мирний час варто використовувати для підготовки до майбутньої війни як Україні, так і всій Європі.
Жорсткий удар по безпеці Європи від американської адміністрації, на перший погляд, виглядає як зрада союзників, але водночас відкриває можливості для самих європейців досягти повної безпекової автономії.
Слабкі європейські армії, цілком сконцентровані на невизначеній підтримці з боку США, виглядають сьогодні ласим шматком для Кремля в його експансіоністських намірах, але швидкі та дієві реформи в питаннях безпеки Європи здатні зрізати під корінь амбіції Владіміра Путіна або будь-якого його наступника, й Україна може відіграти в цьому процесі провідну роль.