Виселення киримли почалося на світанку 18 травня 1944 року. Людям навіть не пояснювали, що відбувається, куди саме їх везуть, а на збори давали не більше 15 хвилин.
План депортації був затверджений на найвищому рівні — таємною постановою Державного комітету оборони від 11 травня 1944 року за номером 5859-сс, підписаною особисто Сталіним. Все мало бути прораховано – кількість залучених до депортації співробітників, вантажівок і потягів. Завдання — позбавити півострів кримських татар до 1 червня. Відзвітували про його виконання вже 20 травня.
А йшлося про виселення не однієї сотні тисяч людей, – нагадує історик Сергій Громенко:
— Наскільки ми можемо судити з офіційної статистики, упродовж перших трьох днів було виселено понад 193 тисячі людей. Але потім треба розуміти, що якась частина вціліла, і потім довиселяли разом із вірменами, булгарами і греками. Якщо зібрати всіх-всіх-всіх, виходить з території Кримського півострова трошки більше 200 тисяч людей.
Так звана провина киримли — як чітко визначено у внутрішній переписці кермлівських очільників полягала лише в одному — народ, який не мав причин любити Москву, жив не там, де було потрібно Москві. Всі інші пояснення — додумали згодом пропагандисти.
— 191 тисяча, це так звані спецпоселенці. Люди, які не мали жодної вини в принципі, просто вважалися нелояльними.
Це було жорстоке сплановане вбивство. Люди гинули ще на шляху до місць виселення – адже везли киримли кілька тижні – в тисняві, без їжі, води та медичної допомоги. Але вбивали не лише окремих представників народу. Кінцевою метою було знищення цілого народу. Як явища.
— Цих людей розселяли переважно в Центральній Азії. Зокрема, можливо, вважалося, що вони там швидше асимілюються в оточенні мусульманських народів.
Намір був такий, що кримські татари зникнуть. В принципі, я не думаю, що Сталін хотів, щоб вмер кожен кримський татарин, але він хотів, щоб не було цілого народу. Цього можна було досягти, як він думав, повним розчиненням в Середній Азії.
Але всупереч усьому киримли вижили. А коли пішов небуття Радянський Союз, почали повертатися додому. Облаштовуватися, відроджуватися, творити майбутнє. Аж поки не прийшли наступники Сталіна — вдягнуті в форму російської армії. Сьогодні Москва робить те саме, що й вісімдесят років тому, — вбиває, тисне, стирає пам’ять. Хіба що іншими, хоч і не менш жорстокими методами.
Але народ не здається. Чинить опір. І тримається за рідну землю, яка має — і буде! — належати її справжнім господарям.