Кабінет міністрів у 2027 році, як демонструє проєкт бюджету, планує зберегти за Україною статус європейської держави з найнижчою мінімальною зарплатою. Протягом наступного року цей соціальний стандарт зросте лише з 8647 до 9546 грн.
Про це йдеться в публікації OBOZ.UA. Водночас уже зараз фактичний прожитковий мінімум, тобто сума, критично необхідна для задоволення базових фізіологічних потреб людини, сягає 12 105 грн. Усі українські працівники, які отримують мінімальну зарплату, опинилися за межею бідності, і в наступному періоді ця загрозлива тенденція лише поглиблюватиметься.
Яка мінімалка мала б бути в Україні
Загальноприйняті європейські та міжнародні стандарти передбачають, що мінімальна зарплата має складати щонайменше 50% від середньої заробітної плати в країні. З одного боку, таке співвідношення гарантує збалансованість показника, оскільки він прив’язаний до реальної ситуації в національній економіці. З іншого – така сума здатна забезпечити громадянам гідний і мінімально достатній рівень життя.
Згідно з проєктом держбюджету на 2027 рік, середня зарплата в країні прогнозується на рівні 34 409 грн. Відповідно, справедлива мінімальна зарплата мала б становити близько 17,2 тис. грн. Натомість український уряд заклав у головний документ країни трохи більше ніж 9,5 тис. грн, що приблизно на 80% менше за обґрунтовані стандарти.
Розмір мінімальної зарплати на наступний рік розраховується Міністерством економіки на основі макроекономічних прогнозів. Логіка профільних чиновників базується на тому, що підвищення мінімальних виплат неминуче призведе до збільшення витрат підприємств на оплату праці та суттєвого зростання навантаження на державний бюджет.
Дискусію про те, як саме підвищення мінімальної заробітної плати впливає на макроекономічні показники та стан державного бюджету, можна було закрити ще на основі показного досвіду 2017 року. Тоді мінімальний стандарт оплати праці в країні було рішуче підвищено одразу вдвічі – з 1600 до 3200 грн. Тодішнє керівництво Національного банку України виступало різко проти такого рішення, лякаючи суспільство ризиками посилення інфляційного тиску та непідкріпленим реальним зростанням економічної продуктивності.
Проте, всі застереження та песимістичні прогнози регулятора виявилися безпідставними, адже інфляція за підсумками того року зросла всього на 1,3 відсоткового пункту, а вже наступного періоду успішно повернулася до цільового показника менш ніж 5%. Більше того, цей сміливий крок дав потужний поштовх економіці, забезпечивши додаткові 0,5% приросту ВВП, суттєво збільшивши загальні податкові надходження та на третину поповнивши місцеві бюджети громад.