На війні, розв’язаній Росією проти України, загинула вже 31 тисяча українських військовослужбовців, стверджує президент Володимир Зеленський. Чому ці нові дані ставлять під сумнів, розбиралася DW.
Підбиваючи 25 лютого підсумки двох років війни з РФ , президент України Володимир Зеленський вперше за багато місяців порушив мовчання навколо теми втрат Збройних сил України (ЗСУ). “Я не знаю, чи маю я право, – взяв він драматичну паузу після питання журналіста, і, зрештою, сказав, – 31 тисяча військових загинула на цій війні. Не 300 тисяч, не 150 тисяч, як бреше Путін, але кожна ця цифра – велика втрата для нас”. Запевнивши, що в російській армії загиблих у шість разів більше, Зеленський, втім, не повідомляв інших даних про втрати . Загальна кількість поранених, на його думку, розкриє противнику ситуацію на полі бою, а інформація про зниклих безвісти постійно уточнюється.
Оголошені дані одразу стали головною темою для обговорення в телеефірах та соцмережах. Одні називали число загиблих приголомшливо більшим, інші – заспокійливо низьким. Загальну кількість почали порівнювати з уривчастими даними щодо окремих міст, статистикою персоналу приватних компаній або полеглими в конкретних підрозділах. А співголовка фракції опозиційної “Європейської солідарності” у Верховній раді Ірина Геращенко навіть дорікнула верховному головнокомандувачу майже вдесятеро меншою кількістю загиблих військових у 2014-2021 роках. Щоправда, потім видалила піст і вибачилася за недоречне порівняння.
Дані про втрати – не таємниця
Бурхливій дискусії передував рік інформаційного вакууму, який керівництво держави та армії старанно підтримувало довкола чутливої теми. “Є інформація, якою ми не ділимося. Це наше спільне рішення всіх військових”, – не вдаючись до пояснення, відповідав Зеленський на запитання журналістів у травні 2023 року.
Втім, з юридичної точки зору, дані про втрати армії в Україні ніколи не були державною таємницею – принаймні вони не входять до відповідного переліку засекречених відомостей, які охороняються законом. До початку повномасштабного вторгнення і навіть у перші дні командування АТО/ООС оприлюднило точну кількість загиблих щодня.
Але шокуючі втрати перших тижнів війни загрожували суттєво підірвати моральний дух українського опору, тому військово-політичне командування дедалі рідше згадувало конкретні цифри. Їхнє оприлюднення дає противнику додаткову інформацію для оцінки ситуації на фронті і може нашкодити ЗСУ , пояснювала ще у вересні 2022 року тодішня заступник міністра оборони Ганна Маляр.
На той момент, за її словами, загинуло вже трохи більше 9 тисяч українських військовослужбовців. У грудні того ж року радник глави Офісу президента Михайло Подоляк говорив про діапазон у 10-13 тисяч загиблих. Досі це були останні дані, які оприлюднили представники влади.
Проте протягом 2023 року українські втрати неодноразово називали у західних ЗМІ. Так, посилаючись на виток документів американської розвідки, інформагентство Reuters у травні 2023 року писало про 15,5 – 17,5 тисячі загиблих і 109-113 тисяч поранених. У серпні The New York Times оцінювали втрати ЗСУ в районі 70 тисяч убитими та 100-120 тисяч пораненими, а в жовтні журнал Time писав уже про 100 тисяч загиблих. Військові командири, урядовці та чиновники з Офісу президента щоразу спростовували такі оцінки.
Страх перед невідомим
Якщо, засекречуючи втрати, керівництво держави прагнуло вберегти українців від депресії та розчарування, то цієї зими досягло протилежного результату, вважає перший заступник голови парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Андрій Осадчук із опозиційної фракції “Голос”. “Оголошення планів півмільйонного призову та обговорення суперечливих змін до мобілізаційного законодавства на тлі відсутності офіційних даних про загиблих та поранених викликали панічний страх українців перед військовою службою як перед неминучою загибеллю”, – пояснює він DW.
“Коли ви йдете вулицею і запитуєте людей про втрати, я не чув жодного разу цифру менше 100 тисяч. А наші втрати набагато менші”, – доводив у січні 2024 року необхідність нарешті розкрити дані голова фракції “Слуга народу” в Раді Давид Арахамія. Парламентський комітет з питань нацбезпеки, оборони та розвідки , до складу якого він входить, регулярно заслуховує звіти командування ЗСУ про втрати – втім, у закритому режимі.
“Ми самі не мали права розкривати, але Генштаб нам називав ту саму кількість загиблих, яку оголосив і президент”, – каже DW ще один представник партії “Слуга народу” у комітеті Федір Веніславський. Те саме стверджує і Мар’яна Безугла, яка досі обіймає посаду заступника голови комітету, незважаючи на вихід із пропрезидентської фракції. “Це списки, в яких кожен підтверджений”, – пояснює вона на своїй сторінці у Facebook, де багато хто ставить під сумнів правдивість оголошених президентом даних.
Така недовіра – очікуваний результат інформполітики Офісу президента, націленої на підтримку миттєвого “позитиву” замість постійної чесної розмови про війну, вважає Андрій Осадчук. “Зрештою, 31 тисяча загиблих – це велика драма і горе. Але без даних про динаміку, поза контекстом інших показників армії, ці цифри мало про що розкажуть громадянам”, – розмірковує депутат.
Що відомо з відкритих джерел
Заступник директора Національного військово-історичного музею з наукової роботи Ярослав Тинченко – один із небагатьох цивільних, хто вже майже 10 років відстежує як динаміку, так і структуру військових втрат. Разом із командою однодумців він з 2014 року наповнює “Книгу пам’яті полеглих за Україну” – поіменний онлайн-список загиблих та померлих на війні військовослужбовців, силовиків та бійців добровольчих формувань.
Автори сайту спираються виключно на відкриті дані: опубліковані укази президента про посмертне нагородження, некрологи у ЗМІ та соцмережах, репортажі з похорону, пам’ятні сторінки держорганів тощо. З лютого 2022 року списки полеглих публікують із запізненням більш ніж на рік
Щоб спростувати повідомлення західних ЗМІ про завищені, на його думку, втрати ЗСУ, Тинченко в листопаді минулого року розкрив актуальні дані: проект поіменно встановив 24 500 загиблих та померлих військових з початку повномасштабного вторгнення РФ.
“Ми не претендуємо на те, що спільнотою опрацьовано абсолютно всі повідомлення про загиблих. Але вважаємо, що встановили щонайменше 70 відсотків”, – пояснює Тінченко DW. За такими підрахунками, кількість смертей у бойових та небойових умовах на середину листопада мала б становити до 35 тисяч.
Ще один проект, що спирається на відкриті дані – UALosses – публікує списки загиблих українських військових з останнього дня 2023 року. Зараз на ньому поіменно та з посиланнями на джерела перераховано 42 152 полеглих за період з 24 лютого 2022 по 25 лютого 2024 року. Оголошена президентом Зеленським кількість загиблих, автори ресурсу, що зберігають анонімність, назвали хибною. Однак Ярослав Тінченко не бачить протиріч у даних.
Справа в тому, що 31 тисяча полеглих, про які говорить Зеленський – винятково загиблі в бою та померлі від поранень. Тоді як відкриті джерела “Книги пам’яті” та UALosses, такі як некрологи, охоплюють ще й випадки небойових смертей військовослужбовців – від хвороб, ДТП, самогубств чи навіть убивств. Їхня кількість може досягати третини від бойових – тобто близько 10 тисяч, у випадку з даними президента, стверджує Тінченко, посилаючись на статистику попередніх років. “Тому насправді і президент, і UALosses мають на увазі приблизно ту саму кількість бойових та небойових смертей – у межах 40-42 тисяч. Це відповідає і нашим оцінкам”, – каже історик.
Плутанина в обліку втрат
Приховувати дані про втрати на сучасній війні – марно, вважає Тинченко: сторони можуть вважати полеглих на полі бою за допомогою дронів, витоку в штабах неминучі, а щоденний похорон військових у тилу бачать не лише очевидці, а й користувачі соцмереж. “При цьому будь-яку картину смерті людина зазвичай сприймає зі значним перебільшенням – чи то кількість трупів у морзі, чи нові могили на цвинтарі”, – пояснює експерт.
Чи не головним аргументом проти регулярного оприлюднення військових втрат він вважає складну систему їхнього обліку. Традиційно армійські штаби поділяють втрати за двома напрямами: на бойові та небойові, а також на безповоротні та тимчасові.
Бойовими безповоротними втратами вважаються вбиті на полі бою, які померли від поранень або звільнені через них з лав армії, полонені та померлі в полоні. Бойовими тимчасовими – поранені, контужені, відправлені на лікування або в оздоровчу відпустку. До небойових безповоротних втрат відносяться померлі внаслідок хвороб, нещасних випадків, суїцидів, ДТП, необережного поводження зі зброєю тощо.
Втім, Міноборони та армійське командування так і не змогло розтлумачити українському суспільству різницю у цих показниках. Яскравим прикладом є зведення Генштабу ЗСУ, де щодня згадуються загальні втрати російської армії. Незважаючи на те, що ці дані охоплюють як полеглих, так і поранених, полонених, які зникли безвісти, українські ЗМІ часто подають їх виключно як убитих. Наразі ця помилка стала ще одним приводом для сумніву в оголошених Зеленським даних – загальна кількість російських втрат від Генштабу ЗСУ (412,4 тисячі) перевищує кількість загиблих українських військовослужбовців у 13 разів, а не у шість.